Франківчани урочисто вшанували пам’ять ідеолога Організації Українських Націоналістів

PDF Друк
Четвер, 10 липня 2014, 15:56

6 липня минуло 110 років з дня народження нашого краянина українського політичного діяча, публіциста, визначного ідеолога Організації Українських Націоналістів – Степана Ленкавського.

З нагоди цієї події біля пам’ятника провіднику ОУН у місті Івано-Франківську відбулось віче. Панахиду пам'яті відслужив отець Ігор Пелехатий. У віче взяли участь народний депутат України Руслан Марцінків, депутати міської ради та громадськість міста. До пам’ятника Степану Ленкавському від громади нашого міста було покладено вінок та квіти.

Провівши паралель між українцями які боролись за волю України у ХХ столітті та героїв, наших сучасників, які віддають своє життя за незалежність та волю українського народу, отець Ігор зауважив: «Жертва принесена у такий спосіб є милою для нашого Господа бо вона є проявом великої любові - «немає більше тієї любові, як життя своє віддати за ближніх своїх». Ця цитата з Євангелія від Івана дуже співзвучна з першою точкою Декалогу («Десяти заповідей українського націоналіста») - «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї». Цей зв'язок пояснюється тим, що народжений Степан Ленкавський у династичній родині священика Володимира Ленкавського та Марії (з Антульських), названий в честь діда о. Степана – пароха Жидачева на Львівщині у 1855-1883 роках, якого за принципове відстоювання прав українських селян в судовому порядку виселили з міста та направили на парохію біля Станиславова.

Будучи автором Декалогу, Степан Ленкавський був ревним послідовник тих ідеалістичних принципів, які закладені у ньому і на яких формувався світогляд тисяч борців за Українську державу у 40-50 роках.

Степан Ленкавський належав до того покоління галичан, на яких поразка українців у Перших Визвольних Змаганнях не впала камінним тягарем песимізму, а стала стимулом для напруженого пошуку шляхів виходу з гіркої історичної ситуації.

Життєвий шлях Степана Ленкавського позначений польською чотирирічною тюрмою у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в'язниці «На Гірці», у Ломжі під Варшавою та німецьким ув'язненням з 1941 по 1944 роки, яке відбував у львівській тюрмі на вул. Лонцького, краківській «Монтелюпіх» та в страхітливому концтаборі смерті Авшвіц (Освєнцім).

Тільки неперевершений оптимізм, яким його охарактеризовували друзі під час обох ув'язнень, допоміг йому вижити. За глибокий інтелектуалізм та рівень освіте його шанобливо називали «важким філософом» та «професором». А ще в таких концтабірних умовах, та й в умовах повсякденності, Степана Ленкавського знали як неперевершеного жартівника, гумориста, поціновувача красного письменства, прекрасного редактора і стиліста.

I в довоєнний період, і в період перебування на еміграції Степан Ленкавський тісно співпрацював зі Степаном Бандерою. На II (Краківському) Великому Зборі ОУН він обраний ідеологічним референтом Проводу ОУН(р). У Проводі Закордонних Частин ОУН Ленкавський був заступником Бандери, займався питаннями безпеки Організації. За свідченнями сучасників, Степан Ленкавський ніколи не прагнув влади і навіть відмовлявся від провідних становищ в ОУН. Однак належав до Президії («Трійки» – Бандера, Ленкавський, Стецько).

Після вбивства Степана Бандери у 1959 році він одноголосно обраний Провідником ЗЧ ОУН, яку очолював до 1968 року. Час його провідництва – це час виваженої і глибокоінтелектуальної політики ОУН. Неперевершена заслуга Степана Ленкавського полягає у тому, що після смерті Степана Бандери він зумів подолати в Організації стан шокованості та розгубленості, віднайшов у собі сили і розум, аби вивести її з потрясіння і повернути віру у незнищенність.

Він багато писав, часто підписував надруковане різними псевдами та криптонімами. Його статті розпорошені в численних виданнях: довоєнних – «Вістник», «Розбудова Нації», «Сурма», «Український голос», «Юнак», «Юнацтво», «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН» та післявоєнних еміграційних – «Українська Трибуна», «Український Самостійник», «Сурма», «Визвольна Політика», «Шлях Перемоги», «Визвольний Шлях», «Вісник ООЧСУ». Якщо зібрати статті і праці С. Ленкавського, то вийшла б багатотомна книга. В останні роки свого життя він відредагував та впорядкував збірник творів Степана Бандери «Перспективи української революції». Багато уваги приділяв справі захисту українських політв’язнів у 70-их роках минулого століття. Він належав до тієї категорії провідників ОУН, які не любили влади і за владу ніколи не змагалися, був людиною скромною, але дуже великого і багатого таланту, сумлінням ОУН. Як націоналістичний ідеолог він був безкомпромісним революціонером. Не мав ні сім`ї, ні дітей. Повністю присвятив себе служінню Україні.


Якщо Вам сподобався текст, натисніть на кнопку соцмереж

загрузка...